П'ять колосків. Голодомор. Історії, як зникали українці. іл. Ю. Ганик; Текст

За: Смаль, ЮліяВид матеріалу: Текст Текст Мова: українська Публікація: Київ "Моя книжкова полиця" 2024 рОпис: 84 с. іл. В опрISBN: 978-617-7781-26-3Тематика(и): Літературно-художнє видання | Голод Історії дітей Терор і смертьЖанр/форма: Історія -- ПрозаЗведення: Давно те було. Уже поросли небуттям степи і могили. Й книжки такі мали б уже давно бути, але ми, українці, не мали такого права, бо жили у величезній «щасливій» державі на ймення Радянський Союз — тюрма народів. Минають часи, відходять уже останні свідки подій середини двадцятого століття і ми, нащадки цілих, нащадки вцілілих, збираємо по зернятках їхні спогади. Не забути, не втратити, пам’ятати. Історії, описані тут, — історії справжніх живих дітей, які уміли гратися і допомагати своїм батькам, мріяли про щось, чогось не любили, часом не були слухняними. Словом, ці історії — історії найзвичайнісіньких дітей, розказані ними чи їхніми родичами. І коли мене спитали б, чи я знаю цих людей, то моя відповідь: «Так». Двоє з оповідачок — бабусі моїх добрих подруг, а одна — моя, бо немає в Україні людей, родин яких не торкнулося страшне слово «Голодомор». Не бажаю гарного читання. Бажаю мудрого читання, люба читачко чи любий читачу. Нехай на нашій прекрасній землі буде мир і діти ніколи не знають горя.
Список(и), у яких присутня ця одиниця: Бібліотека-філія № 2
Мітки з цієї бібліотеки: Немає міток з цієї бібліотеки для цього заголовку. Ввійдіть, щоб додавати мітки.
    середня оцінка: 0.0 (0 голосів)
Тип одиниці зберігання Поточна бібліотека Шифр зберігання Стан Очікується на дату Штрих-код
Книги Книги Бібліотека-філія №2
Абонемент молодший відділ
94:741.5 (Огляд полиці (Відкривається нижче)) Доступно 12046

Давно те було. Уже поросли небуттям степи і могили. Й книжки такі мали б уже давно бути, але ми, українці, не мали такого права, бо жили у величезній «щасливій» державі на ймення Радянський Союз — тюрма народів. Минають часи, відходять уже останні свідки подій середини двадцятого століття і ми, нащадки цілих, нащадки вцілілих, збираємо по зернятках їхні спогади. Не забути, не втратити, пам’ятати.
Історії, описані тут, — історії справжніх живих дітей, які уміли гратися і допомагати своїм батькам, мріяли про щось, чогось не любили, часом не були слухняними. Словом, ці історії — історії найзвичайнісіньких дітей, розказані ними чи їхніми родичами. І коли мене спитали б, чи я знаю цих людей, то моя відповідь: «Так». Двоє з оповідачок — бабусі моїх добрих подруг, а одна — моя, бо немає в Україні людей, родин яких не торкнулося страшне слово «Голодомор».
Не бажаю гарного читання. Бажаю мудрого читання, люба читачко чи любий читачу. Нехай на нашій прекрасній землі буде мир і діти ніколи не знають горя.

Для середнього та старшого шкільного віку.

укр.

Немає коментарів для цієї одиниці.

для можливості публікувати коментарі.

Натисніть на зображення, щоб переглянути його в оглядачі зображень

Працює на АБІС Коха