Приходь без дзвінка.Дванадцять мандрівок до дому. Текст
Вид матеріалу:
Текст Мова: українська Публікація: Київ Лабораторія 2024Опис: 224 сISBN: 978-617-8362-05-8Тематика(и): Літературно-художне видання | Потяг Подорож Життевий шляхЖанр/форма: Сучасна українська проза Зведення: Одного разу Яна сідає у потяг «Рахів — Київ» і знайомиться з дідусем. І, попри зупинки у маленьких селищах, гамір нових пасажирів плацкарту й фізичну втому, дівчина все уважніше слухає Василя Васильовича. Його історія, неначе намистини, нанизується на нитку спогадів її власного життя.
Чи зустрінуться вони знову? Чому гірські маршрути, пейзажі й нічний ліс — незамінні ліки проти власних травм? Напевно, ці відчуття знайомі кожному — такі особисті й невимовлені… Але що станеться, якщо про них заговорити вголос?
Десь серед темного лісу на останніх відсотках заряду телефону, що слугує ліхтариком, дівчина йде вперед, попри виснаження й біль у ногах, цитуючи Ліну Костенко: «Цей ліс живий, у нього добрі очі». Бо вона вірить у світло і не втомлюється шукати його серед людей.
| Тип одиниці зберігання | Поточна бібліотека | Шифр зберігання | Стан | Очікується на дату | Штрих-код |
|---|---|---|---|---|---|
Книги
|
Публічна бібліотека Абонемент | 821(477) (Огляд полиці (Відкривається нижче)) | Доступно | 15402 |
Огляд полиць бібліотеки/підрозділу „Публічна бібліотека“ Зачинити оглядач полиці (Зачинити оглядач полиці)
| 821(477) Вежа блазнів | 821(477) Музей невинності | 821(477) Чорна книга | 821(477) Приходь без дзвінка.Дванадцять мандрівок до дому. | 821(477) Над Німаном | 821(477) Точка Нуль | 821(477) У Сухумі очкується дощ |
Одного разу Яна сідає у потяг «Рахів — Київ» і знайомиться з дідусем. І, попри зупинки у маленьких селищах, гамір нових пасажирів плацкарту й фізичну втому, дівчина все уважніше слухає Василя Васильовича. Його історія, неначе намистини, нанизується на нитку спогадів її власного життя.
Чи зустрінуться вони знову? Чому гірські маршрути, пейзажі й нічний ліс — незамінні ліки проти власних травм? Напевно, ці відчуття знайомі кожному — такі особисті й невимовлені… Але що станеться, якщо про них заговорити вголос?
Десь серед темного лісу на останніх відсотках заряду телефону, що слугує ліхтариком, дівчина йде вперед, попри виснаження й біль у ногах, цитуючи Ліну Костенко: «Цей ліс живий, у нього добрі очі». Бо вона вірить у світло і не втомлюється шукати його серед людей.
Для широкого кола читачів
укр.
Натисніть на зображення, щоб переглянути його в оглядачі зображень
Немає коментарів для цієї одиниці.