Дай сили заплакати Текст

Боже великий, дай мені сили заплакати… дай мені духу пережити цю трагічну обставину, яку не можу змінити», - благав герой цієї щемливої історії над труною коханої. І в ті хвилини світ «непізнаної радості, незбагненної таїни, краси і ніжності… бентежних сподівань і далекосяжних мрій», який недавно ще так солодко йшов їм із Віоланною назустріч, «раптово зімкнувся… мертвою хвилею… і невимовною тугою… скам’янів у грудях».<br/><br/>А потім волею незбагненних обставин він опинився на межі світів і в недоступних людині просторах. Йому відкрилося земне і позаземне буття. І навіть себе він побачив у зрілому майбутньому.<br/><br/>Віоланна була з ним у всіх його днях, на всіх дорогах, у всіх думках, вела його світами, дарувала терпкі й світлі, наче «ясминовий дощ», здивування. І в цьому стані буття-небуття він пізнав з нею те, чого в земному житті вони не знали.<br/><br/>Дмитро Кешеля писав не фантастичний роман. Це - глибокий і тремтливий роздум про людину і сили, які тримають її у світі. Про вічність її. І про любов, без якої неможливі і вічність життя, і вічність людини, і вічність любові.<br/><br/>У цьому світлому романі - не трагізм двох романтичних сердець, а потужний струмінь життя. І наснажена мудрістю часів афористичність:<br/><br/>«Життя - це вічний біль, з яким треба боротися і перемагати».<br/><br/>«Дорога закладена в тобі, і все буде гаразд, якщо зумієш її знайти у своєму серці».<br/><br/>«Від тих, хто втрачає смисл життя, відвертається удача».<br/><br/>«Усе проходить, усе минає, як благословенний дощ. Вічна тільки сіль у людських сльозах».<br/><br/>Багато думок, цінних для самопізнання і пізнання світу, й емоцій, без яких кам’яніє серце, прикликає цей роман-видіння, роман-одкровення.

Для широкого кола читачів

укр.