000			03251nam a22002417a 4500
003			Uzh_bibl
008			241219b |||||||| |||| 00| 0 ukr d
020			_a978-617-7654-08-6 _c90.00
040			_bукр.
041			_2ukr _aukr
080			_a821(477)
090			_a821(477) _bК 42
100			_aКононенко, Євгенія
245			_aСлово свого роду. Есе. _hТекст
260			_aЛьвів _bВидавництво Анетти Антоненко _c2019
300			_a144 с. _bПортр. _fВ опр.
520			_aЄвгенія Кононенко у книзі «Слово свого роду» посягає на святе. Вона сумнівається, ніби походження передує сутності. Так, у походженнях слів, у їхніх родах, буває, закорінені смисли, яких уже ніхто не згадує. Але чи не губляться ті архаїчні значення в сучасному мовленні? І чи не зовсім іншими словами називаються ті самі смисли засобами іншої мови? Євгенія Кононенко — перекладачка, тож добре знає, як важко буває знайти в рідній мові слова, які б оптимально передали значення, висловлені засобами оригіналу. Для цього знадобляться слова зовсім іншого роду. «Слово свого роду» — це колекція (автобіографічних) есеїв, що написана на перетині красного письменства й есеїстики, правди й міфології. Але це той автобіографічний зріз, який не підтверджується ніякими документами. Лише фотографіями. Але ніщо так не бреше, як родинні світлини, які, за словами Сьюзен Зонтаґ, стали масово виготовляти, коли докорінно похитнувся сам інститут родини. Ця книжка не лише про містерію творення, письменництво, феміністок і християнок, Перелесника та земних чоловіків, дітей і батьків, кохання й любов, ненависть і зради, метафізику й секс у туалеті. Це метатекст про своєрідність, своє рідне і свій рід, слова своїх найрідніших, які з дитинства всотує в себе людина, бо живе у такій багатій картині світу мови і безмовного водночас.
521			_aдля широкого кола читачів
546			_aукр.
650			_aЛітературно-художнє видання
655			_aХудожня література _vКолекція (автобіографічних) есеїв
942			_2udc _cBK
999			_c12067 _d12067