000			02536nam a22002537a 4500
003			Uzh_bibl
008			250523b |||||||| |||| 00| 0 ukr d
020			_a978-966-448-411-1 _c262.08
040			_bукр.
041			_2ukr _aukr
080			_a821(477)
090			_a821(477) _bК 59
100			_aКовбаса,Ірина
245			_aХоди до бабці, обійму _hТекст
260			_aЛьвів _bВидавництво Старого Лева _c2025
300			_a192 с. _fВ опр.
520			_aЗнайомтеся — бабуся Стефанія, їй дев’яносто років, і вона сама виховує двох своїх онуків. А вони — її. Зі сміхом, зі сльозами, з купою питань про життя і навіть про плани бабусі після смерті. Бабуся, виявляється, не завжди була бабусею. Колись вона була Стефцею, яку ледь не вивезли німці під час окупації, а потім — Стефанією Петрівною на роботі своєї мрії, а тоді — закоханою Стефою, що несподівано стала вдовою. Онучата — Лежко та Ринка — вони ж курдуплі, які не тікають від халеп, а охоче в них влазять. Бо звідти їх завжди врятує бабусина любов або шпарина під ліжком. А після того — все одно бабусині обійми, найсвятіше, що є між бабцею та онуками. Це їхній знак любові, знак турботи, це там, де можна сховатися від смутку і страхів, де можна зігрітись. Це знак прощення — коли його просять онучки і коли його просить бабуся. «Ходи до бабці, обійму» нанизана історіями-випробуваннями, історіями-запитаннями та історіями-традиціями.
521			_aДля широкого кола читачів
546			_aукр.
650			_aЛітературно-художне видання
653			_aЖиттевий шлях _aМолодість
655			_aСучасна українська проза _vроман
942			_2udc _cBK
999			_c14427 _d14427