000			02639nam a22002297a 4500
003			Uzh_bibl
008			230822b |||||||| |||| 00| 0 ukr d
020			_a978-617-7781-26-3 _c364.65
040			_bукр.
041			_2ukr _aukr
080			_a94(477)
090			_a94(477) _bС 50
100			_aСмаль , Юлія
245			_aП'ять колосків. _bГолодомор. Історія, як зникали українці. _cІл. Ю. Ганик _hТекст
260			_aКиїв _bМоя книжкова полиця _c2023
300			_a84 с. _bІл. _fВ опр.
520			_aДавно те було. Уже поросли небуттям степи і могили. Й книжки такі мали б уже давно бути, але ми, українці, не мали такого права, бо жили у величезній «щасливій» державі на ймення Радянський Союз — тюрма народів. Минають часи, відходять уже останні свідки подій середини двадцятого століття і ми, нащадки цілих, нащадки вцілілих, збираємо по зернятках їхні спогади. Не забути, не втратити, пам’ятати. Історії, описані тут, — історії справжніх живих дітей, які уміли гратися і допомагати своїм батькам, мріяли про щось, чогось не любили, часом не були слухняними. Словом, ці історії — історії найзвичайнісіньких дітей, розказані ними чи їхніми родичами. І коли мене спитали б, чи я знаю цих людей, то моя відповідь: «Так». Двоє з оповідачок — бабусі моїх добрих подруг, а одна — моя, бо немає в Україні людей, родин яких не торкнулося страшне слово «Голодомор». Не бажаю гарного читання. Бажаю мудрого читання, люба читачко чи любий читачу. Нехай на нашій прекрасній землі буде мир і діти ніколи не знають горя.
650			_aЛітературно-художнє видання
653			_aГолод _aІсторії дітей _aТерор і смерть
655			_aІсторія _vПроза
942			_2udc _cBK
999			_c6795 _d6795