Вечорова гармонія. пер. з французької І.Петровція Текст

Можливо, якби Іван Петровцій був собі не Іван, а Джон або Жан і мешкав десь у Франції чи Англії – краях, де поширена практика перекладати вірші прозою, – він зажив би репутації ненайгіршого тлумача. Мови він знає, поезію любить, перекладацького ентузіязму йому не позичати. Але, на біду п. Петровція, судилося йому таки бути наським, українським Іваном і реалізовувати свій ентузіязм у тій частині світу, де вірші заведено перекладати віршами. Отут нашого перекладача спіткала халепа. Виявилося, що самих лише любові й ентузіязму для цього діла замало: треба вміти щось таке, про що п. Петровцій знати не знав, чути не чув. Як мінімум, відрізняти точну риму від приблизної. Ямб від хорея. Силабіку від силаботоніки тощо. А п. Петровцій нічого цього зроду не вмів, не вміє і вміти не хоче. А перекладати кортить – аж руки сверблять. Нічого не вдієш – охота гірша від неволі. От і виходить, що бере наш перекладач вірш Шарля Бодлера чи Жана Кокто, сумлінно (як йому здається) переписує його по-українському, старається, сердешний, пнеться щосили – а врешті одержує не переклад, а карикатуру. Пародію. Кіч. Але він тим не клопочеться – він же не знає, чого він не знає. Мов нічого й не було, збирає дві сотні таких карикатур і видає їх як авторську антологію французької поезії. На крейдяному папері. З репродукціями творів Пікасо й Далі. З афоризмами про сутність поезії. Все, як і годиться кічеві. І невтямки йому, що це ніяка не авторська антологія. Це авторська хрестоматія. Навчальний посібник для студентів зі спеціяльности «Перекладознавство». Збірка прикладів того, як можна, але в жодному разі не варто перекладати французьку поезію. І взагалі поезію. І взагалі перекладати.

Для широкого кола читачів

укр.